Новинна грамотність педагога: навчаймось, аби навчати
Одне з базових умінь медіаграмотної людини — оцінювати якість новин в інтернеті та на телебаченні й розпізнавати маніпуляції. Та за якими критеріями оцінювати новини?
Ділимося базовими знаннями, аби ви поділилися зі своїми учнями
Тема медіаграмотності сьогодні все частіше опиняється на порядку денному: про необхідність розвивати критичне мислення говорять і освітяни, і науковці, і громадські активісти. Концепцію впровадження медіаосвіти в Україні схвалили ще у 2010 році. Але тоді ця тема була нішевою, якщо не маргінальною. Ймовірно, через те, що у суспільстві, навіть в інтелектуальних колах, не було розуміння, навіщо взагалі потрібна медіаграмотність. На жаль, поштовхом до усвідомлення стали драматичні та трагічні події — Революція Гідності, анексія Криму, окупація частини Донбасу та війна, що й сьогодні триває на Сході України. Ці події призвели до безпрецедентних викликів у всіх сферах життя, зокрема і в журналістиці. Актуальною як ніколи стала потреба об’єктивно висвітлювати процеси. А відтак оголилися ті проблеми інформаційного простору, що раніше існували латентно (принаймні для багатьох громадян), зокрема: порушення журналістських стандартів; свідомі чи несвідомі маніпуляції у медіа як на регіональному, так і на загальнонаціональному рівнях; поширення недостовірної інформації, особливо в інтернеті; агресивна російська пропаганда. Російська пропаганда працює комплексно — систематично «вкидає» в інформаційний простір і цілком вигадані історії на кшталт «розіп’ятого хлопчика», і напівправду, і викривлені події. Час від часу лунають припущення, що вплив російської пропаганди був би меншим, і, ймовірно, весь конфлікт розгортався б інакше, якби рівень критичного мислення в українців був вищим. Перевірити це не можна, але очевидно, що медіа — один із видів зброї в гібридній війні Росії проти України. Медіаосвіта опинилася на порядку денному не лише в Україні. Нині це світова проблема. Якщо в нас головним тригером стала російська агресія, то в Європі та США — свої події. Так, у США після 2016 року тривають дослідження і точаться дискусії щодо того, як фейкові новини в соцмережах вплинули на результати виборів і обрання Дональда Трампа президентом. Нове дослідження Науково-дослідного центру П’ю (Pew Research Center, Вашингтон) показало: лише четверта частина дорослих у США може відокремити факти від оціночних суджень у новинах. У Європі приводом замислитися про якість медіа став Брекзит (з англ. Britain — Британія та еxit — вихід). Під час голосування велику роль зіграли таблоїди, які підтримували вихід Великої Британії з ЄС. Навіть у тих країнах, де, здавалося б, незалежна журналістика, і медіаосвіта має довші традиції, ніж в Україні, теж актуалізувались дискусії щодо якості медіаконтенту. Є два головних шляхи підвищувати медіаграмотність: поліпшувати професійні стандарти журналістів та підтримувати розвиток незалежних мас-медіа; формувати свідомого медіаспоживача, який спроможний розрізняти якісну і неякісну інформацію. Школа — якраз те місце, де є змога формувати медіаспоживача. На моє переконання, кожен має володіти знаннями і навичками з медіаграмотності для того, аби: розуміти, як працюють різні типи медіа та як створюють медіапродукти (на базовому рівні); розрізняти якісну і неякісну інформацію; розпізнавати маніпуляції; шукати інформацію в інтернеті ефективно; уникати онлайн-небезпеки. Але для цього учитель має розумітися на тих чи тих медіапроцесах. Сьогодні різні типи медіа щільно вплетені в наше щоденне життя. Вони впливають на професійну сферу, навчання й освіту, взаємини з людьми, політичне життя, наші погляди й переконання і загалом на те, як ми приймаємо рішення. Новинна грамотність — це здатність застосовувати навички критичного мислення, аби визначати надійність новин з різних медіаджерел Якщо говорити про прийняття рішень, то потужним чинником, що впливає на них, є новини — по телебаченню чи в онлайні. Тому новинна грамотність — важлива складова медіаграмотності.
Як аналізувати новини? Скористайтеся наданими критеріями, щоб не бути ошуканими. А ще — навчіть учнів аналізувати новини. Аналізуємо новини медіаресурсу Найлегше визначити, наскільки якісне перед вами медіа — телеканал чи інтернет-видання — якщо проаналізувати його новини. Адже їх створюють за досить чіткими стандартами інформаційної журналістики, і відступи від цих стандартів є неприйнятними. Що таке новина? «Новий посібник з журналістики та онлайн-журналістики» Вольфа Шнайдера (Wolf Schneider) і Пауля-Йозефа Рауе (Paul-Josef Raue) дає таке визначення: новина — це коректна і зрозуміла інформація про факти, які, по-перше, для читача або слухача нові, і по-друге, або важливі (часто це означає цікаві, хоча далеко не завжди), або цікаві. Новину слід відрізняти від аналітичних статей, авторських колонок, інтерв’ю та інших жанрів журналістики. А ще — від таких «жанрів» як пост у Facebook, адже це лише персональна думка користувача, а не матеріал професійного медіа.
Оцінюємо повноту подання новини за шістьма запитаннями
Новина має відповідати на п’ять запитань: Хто? Що? Де? Коли? Як? Чому?
Щодо останніх двох запитань інколи виникають суперечки. Мовляв, відповіді на них — це вже пояснення, що більш притаманне для статей. Однак йдеться про те, що у новині має бути мінімальний бекграунд: чому певний захід відбувся, після чого зробили певну заяву тощо. Відсутність такого бекграунду — вже шлях до маніпуляції. Приклад Праві політичні організації 03.04.2018 влаштували в Києві кількатисячний марш «За українське майбутнє без олігархів». Вони пікетували Адміністрацію Президента, Верховну Раду та Кабмін і презентували свої законопроекти про деолігархізацію та імпічмент. Мітингувальників прийняв у себе Володимир Гройсман. У сюжеті телеканалу «Україна» ведуча Анна Панова розповідала про подію так: «Не стали ждать пятничного часа вопроса к правительству и пришли к премьеру народные депутаты. Обсуждали рынок земли. Владимир Гройсман призвал политиков работать над важными решениями в команде с правительством. Много времени уделили обсуждению земельного вопроса». У сюжеті телеканалу не було жодної згадки про мітинг, тут не надали слова активістам і не озвучили їх позицію — слово мав лише прем’єр. Тож, як бачимо, ця новина відповідала на запитання «Хто? Що? Де? Коли?». Але журналісти не сказали про причину цієї зустрічі із Гройсманом, а це вже замовчування суспільно значущої інформації. Якщо у новинній стрічці сайту ви бачите цитування заяви політика, бізнесмена, активіста тощо, але при цьому не вказано, коли і де ця заява прозвучала, то це вже привід засумніватись в інформації. Часто також не вказують дату певної події. Що робити у такому разі? За допомогою пошукових систем знайти самостійно першоджерело цієї заяви. Іноді виявляється, що джерелом є російське видання, сайт певної партії тощо, або ж з’ясовується, що новина застаріла. Шукаємо джерела інформації Джерелами новин можуть бути: інформаційні агентства, що мають бюро і кореспондентів по всьому світу, створюють фото, відео, тексти і продають його клієнтам (медіа) на платній основі. Відомі інформаційні агентства — – іноземні — Reuters, Associated Press, Agence France Presse; – українські — Укрінформ, Інтерфакс-Україна, УНІАН; прес-конференції; власні кореспонденти, що працюють на місці подій; свідчення очевидців; прес-релізи — у новині має бути інформація про те, що це прес-реліз компанії чи органу влади; соціальні мережі — якщо журналісти роблять новину з посту в Facebook, як правило, політиків, то це обов’язково має бути верифікована сторінка (з позначкою соцмережі; інформацією, що це справді сторінка цієї людини). У деяких редакціях є правило, що соцмережі як єдиного джерела новини недостатньо, і журналісти мають шукати підтвердження особисто у цієї людини чи у прес-служби. Обережно слід ставитися до анонімних джерел. Іноді журналісти справді не можуть оприлюднити ім’я джерела, оскільки йому може загрожувати небезпека. Однак якщо ви регулярно помічаєте у певному медіа посилання на анонімні джерела, то це привід засумніватись у достовірності новин. Якщо медіа посилається на іноземне джерело, завжди є ризик, що журналіст навмисно чи помилково неправильно переклав якусь інформацію. Тож у разі, якщо ви знаєте мову першоджерела і цитована інформація є резонансною, потрібно самостійно перечитати оригінал. Гадаю, очевидно, що не можна довіряти російським медіа — виданням країни, яка веде інформаційну війну проти України. Виняток — ті медіа, що мають репутацію на світовому рівні, — «Радіо Свобода», ВВС.
Аналізуємо дані соціологічних досліджень
Прискіпливо потрібно ставитися до даних соціологічних досліджень, наведених у новині. Досить типовою є ситуація, коли журналісти спотворюють їх зміст або використовують дані соціологічних досліджень, проведених організаціями з поганою репутацією. У новині має бути пряме посилання на першожерело дослідження, якщо це інтернет-ресурс. Крім того, має бути така інформація: де, хто, коли, в який спосіб провів дослідження; якою була вибірка; скільки респондентів опитали; на які запитання відповідали респонденти; можлива похибка; хто замовник дослідження. Приклад Приклад маніпуляції за допомогою даних соціологічного дослідення — заголовок сайту «Лівий берег» (lb.ua) «Более 40% украинцев хотят жить при диктатуре». У самому дослідженні, як і в тексті новини, йшлося про таке: «24% украинцев считают, что при определенных обстоятельствах авторитарный режим может быть лучше демократического, а для 17% это не имеет значения». Крім того, в опитуванні взагалі не йшлося про диктатуру. Пам’ятайте: не можна порівнювати результати досліджень, зібрані в різний спосіб. Нерепрезентативними є різні онлайн-опитування на сайтах чи у соцмережах, голосування у студії під час прямих ефірів тощо. Порада Аби зорієнтуватись, яким соціологічним компаніям та експертам можна довіряти, а яким — ні, скористайтеся «Базою псевдосоціологів». Її створило видання Texty.org.ua. Реагуємо на емоцію та оцінку журналіста Неприпустимі для новин емоції та оцінна лексика, тобто ті слова, які передають ставлення журналістів до події чи особи. Для чого журналісти їх використовують? Коли повідомлення викликає емоцію, то більша ймовірність, що її поширять, а це принесе більше лайків і більше переглядів. Але треба пам’ятати: що більше емоцій викликає новина, то ймовірніше, що це маніпуляція чи елемент пропаганди. Приклад Насторожувати мають емоційні заголовки на кшталт: Невідомий учинив дику різню у поїзді, є загиблі; Хороший урожай не спасет: главный украинский продукт бешенно взлетел в цене; Мэр Киева сделал заявление, которое может повлечь катастрофические последствия тощо. «Дика різня», «бешенно взлетел в цене», «катастрофические последствия» — це все яскраві оцінки, які не є фактами. На жаль, іноді медіа з хорошою репутацією також вдаються до емоційного викладення новин. Приклад Дискусії у медійних колах викликав епізод із 5 каналом. У сюжеті від 08.02.2017 журналісти застосували стилістику чорного гумору. Ведучий Віталій Гайдукевич так повідомив про вбивство ватажка сепаратистів Михайла Толстих, якого підірвали у власному кабінеті: «Відбулася офіційна зустріч ватажків бойовиків Михайла Толстих на позивний Гіві з ватажком бойовиків Арсеном Павловим на позивний Моторола. Початок був доволі вибуховий. О 6:12 ранку. Сама ж зустріч минула в доволі теплій атмосфері — кабінет вигорів вщент». Це є порушенням професійних та етичних стандартів, адже знущання з убитих неприпустиме, навіть якщо йдеться про смерть терористів чи сепаратистів. Розрізняємо факт і коментар до нього У новині обов’язково факт має бути відокремленим від коментаря. Журналісти не мають права висловлювати власні судження в новинах, це може бути лише оцінка того, хто коментує — політика, експерта у певній сфері, учасника акції тощо. Приклад Часто журналісти дають оцінку опосередковано. Наприклад, використовують емоційно-забарвлені слова, твердження, характеристики на кшталт «обурився», «зрадів», «перелякався», «великі борги чекають на компанію», «істотно зросла кількість випадків», «великий — малий», «важкий — легкий», «суттєво — не суттєво». Насправді вони не повідомляють факту. Якщо журналіст називає цифру, то він має поставити її в контекст, щоб необізнаний глядач самостійно дійшов висновку — «великі ці борги» чи ні. Проблема в тому, що споживач новини не одразу або й не завжди помічає оцінку журналіста, може «проковтнути» її та сприйняти як свою.
Стежимо за балансом думок
Ще один надзвичайно важливий критерій для оцінювання новини — це баланс думок. У методології моніторингів телевізійних і радійних програм ГО «Детектор медіа» визначено, що для повноцінного висвітлення будь-якої конфліктної теми журналісти мають надати слово представникам усіх сторін цього конфлікту, щоб дати аудиторії можливість самостійно вирішувати, чиї аргументи переконливіші. Дотримання цього стандарту є надважливим у тих випадках, коли хтось когось обвинувачує в чомусь або критикує, — журналісти повинні дати обвинуваченій стороні повноцінну можливість відповісти на обвинувачення чи на критику. У випадках, коли певна сторона конфлікту відмовляється коментувати тему, в журналістському матеріалі має бути чітко заявлено про цей факт відмови з обов’язковим наведенням її причини зі слів конкретної особи, яка відмовилася коментувати. Абстрактні чи безадресні відмови на кшталт «у міністерстві не коментують» не вважають дотриманням стандарту. З’ясовуємо, хто власник медіаресурсу Одне із запитань, яке необхідно собі ставити, аналізуючи будь-який матеріал, — хто є власником медіа, що його транслює? Це не означає, що потрібно одразу не довіряти інформації. Адже власник є у кожного медіа, і це нормально. Власником може бути підприємство, фізична особа, держава, громадська організація тощо. Медіаресурс може бути бізнесом — приносити прибуток за рахунок реклами чи передплати. Він може існувати за рахунок донора чи мецената, пожертв тощо. Порушувати стандарти можуть з різних причин будь-які мас-медіа. Але варто пам’ятати про українські реалії: найбільші медіахолдинги належать невеликій кількості власників, які представляють великі фінансово-промислові групи. Для них телеканали є часто не бізнесом, а інструментом впливу для відстоювання своїх політичних і бізнес-інтересів. Тож знати про власників, особливо телеканалів, важливо: це дає змогу розуміти, яку інформацію вигідно чи не вигідно поширювати медіа. Приклад Найяскравіший приклад — телеканал «Україна», який регулярно піарить свого власника Рината Ахметова. Згідно з моніторингами ГО «Детектор медіа», у травні 2018 року у вечірніх випусках телеканалу вийшло 32 сюжети, що піарили Ахметова. Для порівняння, піарних матеріалів «Опозиційного блоку» у травні у вечірніх новинах теж було чимало — 43. З них — 23 на «Інтері», 13 на «Україні» та 7 на ICTV. Інформацію про власників телеканалів можна знайти на сайтах: Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, яка видає ліцензії телерадіоканалам, у розділі «Прозорість медіавласності»; Міністерства юстиції, яке реєструє друковані медіа, зокрема у Державному реєстрі друкованих ЗМІ та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності. Безумовно, навички медіаграмотності треба весь час вдосконалювати, так само як і поповнювати свої знання. Самого лише проходження кількох тренінгів недостатньо. Я рекомендую читати профільні сайти — MediaSapiens, «Детектор медіа», StopFake. Варто звернути увагу на телепрограму з Майклом Щуром (Романом Вінтонівим) на UA: Перший, яка містить елементи медіаграмотності. У гумористичному стилі ведучий звертає увагу на абсурдні сюжети новинної стрічки і так пропагує розвивати критичне мислення. А головне — пам’ятайте, що саме ви робите вибір, які медіа читати й дивитись. Навчіться аналізувати інформацію, визначте, які медіа є більш якісними та професійними й віддавайте їм перевагу. Це цікаво Попри те, рівень довіри до телебачення в українців поступово знижується, та він залишається доволі високим. Часто довірливі глядачі «ковтають» інформацію, сприймають її, як факт, і стають маріонетками в руках тих, кому ця інформація вигідна. Як «тримати удар»? Хтось відмовляється від телевізора взагалі, хтось не здатний на такий героїчний вчинок. А ми пропонуємо критичний підхід. Здоровий скепсис — ось чого не вистачає глядачеві, аби навчитися критично сприймати інформацію. «Грати, песик, дужка, гривня, знак питання, долар, нуль» — щотижневий сатиричний дайджест новин із ведучим Романом Вінтонівим в образі Майкла Щура. Програма виходить на загальнодержавному «UA:Першому» каналі. Майкл Щур — вигаданий комічний персонаж, у якого, проте, можна лише повчитися мистецтву «докопування» до правди і виведення на чисту воду спікерів на телебаченні. Пропонуємо переглянути уривок з програми від 01.04.2018 (№ 23, 2 сезон). Не пошкодуйте п’яти хвилин і додивіться його. Кінцівка — неочікувана.
Марина ДОРОШ, головна редакторка сайту MediaSapiens ГО «Детектор медіа» (2014 р. — липень 2018 р.)